Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: ТОВ "Фарма Старт", м. Київ, Україна

Міжнародна непатентована назва: Clarithromycin

АТ код: J01FA09

Форма випуску: Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 250 мг № 7 (7х1), № 14 (7х2) у блістерах

Діючі речовини: 1 таблетка містить кларитроміцину 250 мг

Допоміжні речовини: Крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, натрію кроскармелоза, тальк, магнію стеарат, кислота стеаринова, кремнію діоксид колоїдний безводний; покриття для нанесення оболонки Opadry II Yellow (заліза оксид червоний Е 172, заліза оксид жовтий Е 172, поліетиленгліколь, спирт полівініловий, хіноліновий жовтий Е 104, тальк, титану діоксид Е 171).

Фармакотерапевтична група: Антибіотики-макроліди та азаліди

Показання: Інфекції, спричинені чутливими до кларитроміцину мікроорганізмами:
 інфекції верхніх дихальних шляхів (фарингіт, синусит тощо);
 інфекції нижніх дихальних шляхів (бронхіт, пневмонія тощо);
 інфекції шкіри та м’яких тканин (фолікуліт, еризипелоїд тощо);
 поширені або локалізовані мікобактеріальні інфекції, спричинені Mycobacterium avium або Mycobacterium intracellulare. Локалізовані інфекції, спричинені Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum або Mycobacterium kansasii.
 профілактика поширених інфекцій, спричинених комплексом Mycobacterium avium у ВІЛ-інфікованих пацієнтів із кількістю CD4 лімфоцитів  100/мм3;
 одонтогенні інфекції.
Ерадикація H. pylori у пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки при пригніченні секреції соляної кислоти, що спричиняють омепразол або лансопразол (активність кларитроміцину проти H. pylori при нейтральному pH є вищою, ніж при кислому pH).

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 2р.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/5029/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

Кларицит 250

(Claricit 250)

 

Склад:

діюча речовина: кларитроміцин;

1 таблетка містить кларитроміцину 250 мг;

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, натрію кроскармелоза, тальк,  магнію стеарат, кислота стеаринова, кремнію діоксид колоїдний безводний; покриття для нанесення оболонки Opadry II Yellow (заліза оксид червоний Е 172, заліза оксид жовтий Е 172, поліетиленгліколь, спирт полівініловий, хіноліновий жовтий Е 104, тальк, титану діоксид Е 171).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Протимікробні засоби для системного застосування. Макроліди. Кларитроміцин. Код АТС J01F A09.

Клінічні характеристики.

Показання.

Інфекції, спричинені чутливими до кларитроміцину мікроорганізмами:

− інфекції верхніх дихальних шляхів (фарингіт, синусит тощо);

− інфекції нижніх дихальних шляхів (бронхіт, пневмонія тощо);

− інфекції шкіри та м’яких тканин (фолікуліт, еризипелоїд тощо);

− поширені або локалізовані мікобактеріальні інфекції, спричинені Mycobacterium avium або Mycobacterium intracellulare. Локалізовані інфекції, спричинені Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum або Mycobacterium kansasii.

− профілактика поширених інфекцій, спричинених комплексом Mycobacterium avium  у ВІЛ-інфікованих пацієнтів із кількістю CD4 лімфоцитів ≤ 100/мм3;

− одонтогенні інфекції.

Ерадикація H. pylori у пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки при пригніченні секреції соляної кислоти, що спричиняють омепразол або лансопразол (активність кларитроміцину проти H. pylori при нейтральному pH є вищою, ніж при кислому pH).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до макролідних антибіотиків, у тому числі до кларитроміцину та до інших компонентів препарату.

Супутнє застосування з астемізолом, цизапридом, пімозидом, терфенадином та ерготаміном або дигідроерготаміном, ловастатином, симвастатином.

Спосіб застосування та дози.

Кларицит застосовують внутрішньо, незалежно від прийому їжі, оскільки їжа не впливає на біодоступність кларитроміцину. Для дорослих та дітей старше 12 років середня доза становить  250  мг  2  рази  на  добу.  У  разі  необхідності  Кларицит можна призначати по

500 мг 2 рази на добу. Тривалість курсу лікування – 5-14 днів, за винятком негоспітальної пневмонії та синуситу, які потребують лікування протягом  6-14 днів.

При лікуванні мікобактеріальних інфекцій рекомендована доза препарату для дорослих – 500 мг 2 рази на добу.

Лікування поширених мікобактеріальних інфекцій у хворих на СНІД необхідно продовжувати до поліпшення клінічного та мікробіологічного стану. Кларицит застосовують у комплексі з іншими антимікробними препаратами.

Тривалість лікування інших нетуберкульозних мікобактеріальних інфекцій визначається лікарем індивідуально.

Для профілактики мікобактеріальних інфекцій рекомендована доза Кларициту – 500 мг 2 рази на добу.

Для лікування одонтогенних інфекцій рекомендована доза Кларициту – 250 мг 2 рази на добу протягом 5 днів.

Для ерадикації H. рylori пропонуються наступні схеми лікування.

Схема лікування трьома препаратами:

500 мг Кларициту 2 рази на день, одночасно з прийомом у відповідній дозі інгібітора протонної помпи (наприклад, лансопразолу, пантопразолу, омепразолу) і 1000 мг амоксициліну або 400 мг метронідазолу 2 рази на добу. Тривалість терапії становить        6-14 днів.

Схема лікування двома препаратами:

зазвичай доза Кларициту становить 500 мг 3 рази на добу, одночасно з прийомом омепразолу 40 мг 1 раз на добу внутрішньо протягом 14 днів.

Застосування особам літнього віку: як для дорослих.

Дозування для пацієнтів з порушенням функції нирок та печінки визначає лікар  відповідно до ступеня недостатності функції. 

Хворим з тяжкими порушеннями функції нирок  (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) дозу Кларициту необхідно коригувати,  тривалість лікування не має перевищувати 14 днів.

Якщо необхідна корекція, то дозу слід зменшити на половину, наприклад, 250 мг 1 раз на добу або 250 мг 2 рази на добу при більш тяжких інфекціях.

Побічні реакції.

При застосуванні  препарату можливі наступні побічні реакції:

з боку травної та гепатобіліарної системи − нудота, блювання, біль у животі, діарея, диспепсія, глосит, стоматит, грибкове ураження слизової оболонки роту, зміна кольору зубів та язика, псевдомембранозний коліт, транзиторне підвищення активності печінкових трансаміназ, порушення функції печінки, гепатит, холестатичний гепатит, холестатична та гепатоцелюлярна жовтяниця, у поодиноких випадках − печінкова недостатність, гострий панкреатит;

з боку імунної системи − анафілактичні реакції, анафілактичний шок, гіперчутливість;

з боку шкіри та підшкірних тканин – кропив’янка, шкірний висип, свербіж, ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозна шкірна реакція, що супроводжується еозинофілією та системними проявами (DRESS);

з боку центральної нервової системи − головний біль, запаморочення, вертиго, судоми, парестезія, відчуття тривоги, депресія, безсоння, аносмія, паросмія, тривожні сновидіння, дзвін/шум у вухах, сплутаність свідомості, дезорієнтація, галюцинації, психози та деперсоналізація;

з боку  системи  кровотворення – лейкопенія, тромбоцитопенія;

порушення  метаболізму, обміну речовин – гіпоглікемія;

з боку серцево-судинної системи − пролонгування QT-інтервалу, тахікардія та мерехтіння/тріпотіння шлуночків (за типом «пірует»);

з боку органів чуття − тимчасова втрата слуху, який відновлюється після припинення лікування препаратом. В окремих випадках повідомлялося про зміну/втрату  смакової  чутливості;

з боку опорно-рухової системи − міальгія, рабдоміоліз (при сумісному застосуванні зі статинами, фібратами, колхіцином або алопуринолом);

з боку сечовидільної системи − ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит;

інші − увеїт (переважно при одночасному застосуванні з рифабутином).

Повідомлялося про розвиток колхіцинової токсичності (у тому числі з летальним наслідком) при сумісному застосуванні кларитроміцину та колхіцину, особливо у пацієнтів літнього віку, в тому числі на фоні ниркової недостатності.

Під час лікування Кларицитом можливе виникнення суперінфекцій, спричинених резистентними бактеріями або грибами, у такому випадку необхідно відмовитись від лікування препаратом.

Пацієнти з порушенням імунної системи.

У хворих на СНІД та інших пацієнтів з порушенням імунної системи, які застосовували високі дози кларитроміцину довше, ніж рекомендовано для лікування мікобактеріальних інфекцій, не завжди можна відрізнити побічні реакції, пов’язані із застосуванням препарату, та симптоми основного або супутніх захворювань.

У дорослих хворих, які отримували кларитроміцин у добовій дозі 1000 мг, найчастішими побічними ефектами були нудота, блювання, спотворення смаку, біль у животі, діарея, висипання, здуття живота, головний біль, запор, порушення слуху, підвищення вмісту АЛТ та АСТ. Нечасто виникали диспное, безсоння та сухість у роті. У декількох пацієнтів спостерігалося підвищення вмісту сечовини крові.

Передозування.

При передозуванні можливі шлунково-кишкові розлади (нудота, блювання, діарея). Про порушення психічного стану (параноїдна поведінка), гіпокаліємію, гіпоксемію повідомлялося у одного пацієнта з біполярним психозом в анамнезі, який застосував         8 грамів кларитроміцину.

Терапевтичні заходи при передозуванні направлені на видалення речовини з організму за допомогою промивання шлунка зондом та проведення загальних підтримуючих заходів. Гемодіаліз або перитонеальний діаліз малоефективні.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Безпека застосування кларитроміцину у період  вагітності або годування груддю не встановлена. У період вагітності призначають препарат тільки після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик, особливо у І триместрі вагітності.  Кларитроміцин і його активний метаболіт проникають у грудне молоко, тому під час застосування препарату годування груддю необхідно припинити.

Діти. Дітям до 12 років препарат у даній лікарській формі не призначають.

Особливості застосування.

Кларицит необхідно з обережністю застосовувати хворим з порушеннями функцій печінки та/або нирок.

Тривале або повторне застосування антибіотиків може спричиняти надмірний ріст нечутливих бактерій і грибів. При виникненні суперінфекції слід припинити застосування кларитроміцину і розпочати відповідну терапію.

Про розвиток діареї від легкого ступеня тяжкості до псевдомембранозного коліту з летальним наслідком, спричиненого Clostridium difficile (CDAD), повідомлялося при застосуванні практично всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі − кларитроміцину. Слід завжди пам’ятати про можливість розвитку діареї, спричиненої Clostridium difficile, у всіх пацієнтів з діареєю після застосування антибіотиків. Крім того, необхідно ретельно зібрати анамнез, оскільки про розвиток діареї, спричиненої Clostridium difficile, повідомлялося навіть через 2 місяці після застосування антибактеріальних препаратів.

Повідомлялося про посилення симптомів myasthenia gravis у пацієнтів, які застосовували кларитроміцин.

Слід звернути увагу на можливість перехресної резистентності між кларитроміцином та іншими макролідами, а також лінкоміцином і кліндаміцином.

У деяких пацієнтів може розвинутися резистентність мікроорганізмів H. pylori до кларитроміцину.

Препарат можна застосовувати з їжею, молоком або натще. Прийом з їжею знижує швидкість, але не ступінь всмоктування.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими  механізмами.

Вплив препарату на швидкість психомоторних реакцій не встановлена, проте слід враховувати вірогідність виникнення побічних реакцій з боку нервової системи,  таких як  запаморочення, сплутаність свідомості, дезорієнтація тощо.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Кларитроміцин не взаємодіє з пероральними контрацептивами.

Застосування нижчезазначених препаратів суворо протипоказано через можливий розвиток тяжких наслідків взаємодії.

Підвищення рівнів цизаприду, пімозиду та терфенадину у сироватці крові спостерігалося при їх супутньому застосуванні з кларитроміцином, що може спричинити подовження інтервалу QT і появу аритмій, у тому числі шлуночкової тахікардії, фібриляції шлуночків і аритмії за типом «пірует». Подібні ефекти відзначалися також при сумісному застосуванні астемізолу та інших макролідів.

Ерготамін/дигідроерготамін.

Одночасне застосування кларитроміцину та ерготаміну або дигідроерготаміну асоціювалося з появою ознак гострого ерготизму, що характеризувалося вазоспазмом та ішемією кінцівок та інших тканин, включаючи центральну нервову систему.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику кларитроміцину.

Вплив наступних лікарських засобів на концентрацію кларитроміцину в крові відомий або припускається, тому може знадобитися зміна дози або застосування альтернативної терапії.

Ефавіренз, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин.

Потужні індуктори ферментів цитохрому Р450, такі як ефавіренз, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин можуть прискорювати метаболізм кларитроміцину, знижуючи його концентрацію у плазмі крові, але підвищуючи концентрацію 14-ОН-кларитроміцину – мікробіологічно активного метаболіту. Оскільки мікробіологічна активність кларитроміцину і 14-ОН-кларитроміцину різна відносно до різних бактерій, очікуваний терапевтичний ефект може бути не досягнутий через спільне застосування кларитроміцину та індукторів ферментів цитохрому Р450.

Флуконазол.

Рівноважні концентрації активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину значно не змінювалися при сумісному застосуванні з флуконазолом. Зміна дози кларитроміцину не потрібна.

Ритонавір.

Застосування ритонавіру та кларитроміцину призводило до значного пригнічення метаболізму кларитроміцину. Cmax кларитроміцину підвищувалася на 31 %, Cmin − на      182 % і AUC збільшувалася на 77 %. Відзначалося повне пригнічення утворення 14-ОН-кларитроміцину. Через великий терапевтичний діапазон зменшення дози кларитроміцину у пацієнтів з нормальною функцією нирок не потрібне. У пацієнтів з нирковою недостатністю необхідне коригування дози: при кліренсі креатиніну 30-60 мл/хв дозу кларитроміцину  необхідно  зменшити  на  50  %,  для  пацієнтів  при  кліренсі  креатиніну

< 30 мл/хв – на 75 %. Дози кларитроміцину, що перевищують 1 г/день, не слід застосовувати разом із ритонавіром.

Вплив кларитроміцину на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Інгібітори Гмг-КоА-редуктази.

Комбіноване застосування кларитроміцину з ловастатином або симвостатином протипоказане. Як і інші макроліди, кларитроміцин спричиняв підвищення концентрації інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази. Рідко повідомлялося про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при сумісному застосуванні цих лікарських засобів. Потрібне спостереження  за пацієнтами щодо ознак та симптомів міопатії.

Рідко повідомлялося про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при сумісному застосуванні кларитроміцину з аторвастатином або розувастатином. Слід прийняти рішення щодо корегування їх дози або застосування статину, який не залежить від метаболізму CYP3A.

Антиаритмічні засоби.

Існують постмаркетингові повідомлення про розвиток шлуночкової аритмії за типом «пірует», що виникла при одночасному застосуванні кларитроміцину з хінідином або дизопірамідом. Рекомендується проводити ЕКГ-моніторування для своєчасного виявлення подовження інтервалу QT. Під час терапії кларитроміцином слід стежити за концентрацією цих препаратів у сироватці крові.

CYP3A.|

Одночасне застосування кларитроміцину, відомого інгібітора ферменту CYP3A, і препарату, що головним чином метаболізується CYP3A, може призвести до підвищення концентрації останнього у плазмі крові, що, у свою чергу, може підсилити або подовжити його терапевтичний ефект і підвищити ризик виникнення побічних реакцій.

Слід бути обережними при застосуванні кларитроміцину у пацієнтів, які отримують терапію лікарськими засобами – субстратами CYP3A, особливо якщо субстрат CYP3A має вузький терапевтичний діапазон (наприклад, карбамазепін) та/або інтенсивно метаболізується цим ензимом.

Може знадобитися зміна дози, і, у разі можливості, ретельний моніторинг сироваткових концентрацій лікарського засобу, що метаболізується CYP3A у пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин.

Відомо (або припускається), що такі лікарські препарати або групи препаратів метаболізуються одним і тим же CYP3A ізоферментом: альпразолам, астемізол, карбамазепін, цилостазол, цизаприд, циклоспорин, дизопірамід, алкалоїди ріжків, ловастатин, метилпреднізолон, мідазолам, омепразол, пероральні антикоагулянти (наприклад, варфарин), пімозид, хінідин, рифабутин, сильденафіл, симвастатин, такролімус, терфенадин, тріазолам і вінбластин. Подібний механізм взаємодії відзначений при застосуванні фенітоїну, теофіліну та вальпроату, що метаболізуються іншим ізоферментом системи цитохрому Р450.

Омепразол.

Застосування кларитроміцину у комбінації з омепразолом у дорослих здорових добровольців призводило до підвищення рівноважних концентрацій омепразолу. При застосуванні тільки омепразолу середнє значення рН шлункового соку при вимірюванні протягом 24 годин становило 5,2; при одночасному застосуванні омепразолу з кларитроміцином – 5,7.

Пероральні антикоагулянти.

Комбіноване застосування кларитроміцину та пероральних антикоагулянтів може потенціювати ефект останніх (існує ризик виникнення серйозної кровотечі при сумісному застосуванні варфарину), що потребує ретельного контролю показника МНС та протромбінового часу у пацієнтів, які одночасно отримують кларитроміцин та пероральні антикоагулянти.

 

Пероральні гіпоглікемічні засоби/Інсулін

Комбіноване застосування кларитроміцину та пероральних гіпоглікемічних засобів та/або інсуліну може спричиняти виражену гіпоглікемію. При сумісному застосуванні з гіпоглікемічними засобами, такими як натеглинід, піоглітазон, репаглинід та розиглітазон кларитроміцин може інгібувати ензим СYP3A, що може спричинити гіпоглікемію. Гіпоглікемія може бути наслідком інгібування кларитроміцином ензиму СYP3A. Рекомендований ретельний моніторинг рівня глюкози.

Сильденафіл, тадалафіл і варденафіл.

Існує ймовірність підвищення концентрацій у плазмі крові інгібіторів фосфодіестерази (сильденафілу, тадалафілу і варденафілу) при їх сумісному застосуванні з кларитроміцином, що може потребувати зменшення дози інгібіторів фосфодіестерази.

Теофілін, карбамазепін.

Описані результати клінічних досліджень показали, що існує незначне, але статистично значуще підвищення концентрації теофіліну або карбамазепіну у плазмі крові при їх одночасному застосуванні з кларитроміцином.

Толтеродин.

Зниження дози толтеродинуу може бути необхідним при його застосуванні з кларитроміцином.

Тріазолбензодіазепіни (наприклад, альпразолам, мідазолам, тріазолам).

Слід уникати комбінованого застосування перорального мідазоламу і кларитроміцину. При внутрішньовенному застосуванні мідазоламу з кларитроміцином слід проводити ретельний моніторинг пацієнта для своєчасного коригування дози.

Слід дотримуватися таких самих застережних заходів при застосуванні інших бензодіазепінів, які метаболізуються CYP3A, включаючи тріазолам і альпразолам. Для бензодіазепінів, елімінація яких не залежить від CYP3A (темазепам, нітразепам, лоразепам), розвиток клінічно значущої взаємодії з кларитроміцином малоймовірний.

Є постмаркетингові повідомлення про лікарську взаємодію і розвиток побічних явищ з боку центральної нервової системи (такі як сонливість і сплутаність свідомості) при сумісному застосуванні кларитроміцину та тріазоламу. Слід спостерігати за пацієнтом, враховуючи можливість посилення фармакологічних ефектів з боку центральної нервової системи.

Інші види взаємодій.

Колхіцин.

Колхіцин є субстратом CYP3A і P-глікопротеїну (Pgp). Відомо, що кларитроміцин та інші макроліди здатні пригнічувати CYP3A і Pgp. При одночасному застосуванні кларитроміцину і колхіцину пригнічення Pgp і/або CYP3A кларитроміцином може призвести до підвищення експозиції колхіцину. Необхідно спостерігати за станом пацієнтів з метою виявлення клінічних симптомів токсичності колхіцину.

Дигоксин.

При постмаркетинговомуу нагляді повідомлялося про підвищення концентрації дигоксину в сироватці крові пацієнтів, які застосовували кларитроміцин одночасно з дигоксином. У деяких пацієнтів розвинулися ознаки дигіталісної інтоксикації, у тому числі потенційно фатальні аритмії. Слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину в сироватці крові пацієнтів при його застосуванні з кларитроміцином.

Зидовудин.

Одночасне застосування таблеток кларитроміцину негайного вивільнення і зидовудину у ВіЛ-інфікованих пацієнтів може спричинити зниження рівноважних концентрацій зидовудину в сироватці крові. Цього значною мірою можна уникнути шляхом дотримання інтервалу між прийомами кларитроміцину і зидовудину. Про таку взаємодію при застосуванні суспензії кларитроміцину та зидовудіну або дідеоксиназину дітям не повідомлялося.

Можлива також двобічно спрямована лікарська взаємодія між кларитроміцином та атазановіром, ітраконазолом, саквінавіром.

Верапаміл.

Повідомлялося про розвиток артеріальної гіпотензії, брадиаритмії та лактоацидозу при сумісному застосуванні кларитроміцину та верапамілу.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Кларицит – антибіотик групи макролідів, напівсинтетичне похідне еритроміцину. Змінена структура молекули робить препарат більш біодоступним, стабільним у кислому середовищі, підвищує концентрацію у тканинах, розширює антимікробний спектр, подовжує період напіввиведення, що дає змогу призначати препарат двічі на день і тим самим поліпшувати процес лікування хворих.

Препарат пригнічує у мікробній клітині синтез білка, взаємодіючи з 50S рибосомальною субодиницею бактерій.

Кларицит активний відносно більшості штамів таких мікроорганізмів:

− аеробних грампозитивних −  Staphylococcus aureus, Streptococcus agalactiae, Streptococcus pyogenes, альфа-гемолітичних стрептококів (група viridans), Streptococcus pneumoniae, Streptococci (груп C,F,G), Listeria monocytogenes;

− аеробних грамнегативних – Haemophilus influenzae (parainfluenzae), Neisseria gonorrhoeae, Helicobacter pylori, Legionella pneumophila, Moraxella (Branhamella) catarrhalis;

− мікобактерій – Mycobacterium leprae, Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum, Mycobacterium kansasii, комплексу Mycobacterium avium, до складу якого входять Mycobacterium avium і Mycobacterium intracellulare;

− інших мікроорганізмів – Mycoplasma pneumoniae, Chlamydia pneumoniae (trachomatis), Campylobacter jejuni, Borrelia burgdorferi, Treponema pallidum.

Продукція бета-лактамази не позначається на активності препарату.

Фармакокінетика. Після  перорального прийому кларитроміцин швидко абсорбується у шлунково-кишковому тракті, досягаючи максимальної концентрації через 2-3 години. Біологічна доступність становить приблизно 68 %. Після абсорбції препарат проникає у більшість тканин, крім центральної нервової системи. У тонзилярній і легеневій тканинах спостерігалися вищі концентрації препарату, ніж в інших тканинах; концентрації у тканинах вищі, ніж у сироватці крові. З білками зв’язується 80 % препарату. Метаболізується печінкою з утворенням основного метаболіту                                             14-гідроксикларитроміцину, що має таку ж або на 1-2 порядки меншу  (залежно від виду мікроорганізму) протимікробну активність, ніж незмінена речовина. Екскретується і з сечею – 36 % дози,  і з калом – 52 %. Період напіввиведення залежить від дози: при дозі 250 мг кожні 12 годин  − 3-4 години, при дозі 500 мг кожні 12 годин – 5-7 годин.

Фармацевтичні характеристики.

основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті плівковою оболонкою жовтого кольору, круглої форми, з рискою.

 

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС.

Упаковка. По 7 таблеток у блістері; 1 або 2 блістери у картонній пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ТОВ «Фарма Старт», Україна.